Emendata

Якщо я пишу цей текст, це тому, що я мав бажання написати його.

На жаль чоловіки, я не даю поцілунки.

На сцені це мій будинок на недалеко від Рига, Латвія, в світі, тихо, далеко від шуму, це було 6h25 ранку, я розбудив.

"Гей, прокинься!

​​Вибратися з ліжка!" я був зламаний, неміцний, вражений, уражена.

Це була Біргитта, моя подруга, моя дружина, ми живемо разом.

"Я не хотів залишити в спокої без тебе сказати" до побачення!

", Вона мене поцілувати, і вона мене пестити.

"Подивіться після того, як з, піклуватися про Pilu, і інструкції на коробці холодильник, лід,  Я через два тижні " Я дотримуюся Біргитта, наскільки, поки його таксі, сонце не почне прокидатися теж, я бачу його, таксі пішли, я залишився наодинці з Pilu, мій кролик.

"Ах, Pilu, ми одні і, не плач".

Біргитта це піти побачити його батьків в Братиславі, Словаччина, його мати хвора, хвора.

Мені було сумно, а також збентежений, це Біргитта, хто робить обід, приготування їжі, і кожен день чай, Вона любить робити приготування їжі, вона це робить безтурботно, це його пристрасть.

Я бачу будинок ", що забрудненості, сміття тут!" Я починаю прибирати, щоб привести в порядок будинок, я зробив домашню роботу.

Пізніше я знайшов паперовий квиток кольорові драбинки, Пам'ять, і посмішка повернеться.

Я пам'ятаю, я зазначив, адреси, електронні листи моїх подруг під час моїх подорожей .15 років тому вже.

Я був щасливий, я прошу мене "то, що стали вони тепер?" Я була на кухні, я беру каву, я побачив імена, пам'ять повернеться.

Це було приємно, я бачив картини unwinded, блиснув.