Якщо я пишу цей текст, це тому, що я мав бажання написати його.
На жаль чоловіки, я не даю поцілунки.
На сцені це мій будинок на недалеко від Рига, Латвія, в світі, тихо, далеко від шуму, це було
6h25 ранку, я розбудив.
"Гей, прокинься!
Вибратися з ліжка!" я був зламаний, неміцний, вражений, уражена.
Це була Біргитта, моя подруга, моя дружина, ми живемо разом.
"Я не хотів залишити в спокої без тебе сказати" до побачення!
", Вона мене поцілувати, і вона мене пестити.
"Подивіться після того, як з, піклуватися про Pilu, і інструкції на коробці холодильник, лід,
Я через два тижні "
Я дотримуюся Біргитта, наскільки, поки його таксі, сонце не почне прокидатися теж, я бачу його,
таксі пішли, я залишився наодинці з Pilu, мій кролик.
"Ах, Pilu, ми одні і, не плач".
Біргитта це піти побачити його батьків в Братиславі, Словаччина, його мати хвора, хвора.
Мені було сумно, а також збентежений, це Біргитта, хто робить обід, приготування їжі, і кожен день чай,
Вона любить робити приготування їжі, вона це робить безтурботно, це його пристрасть.
Я бачу будинок ", що забрудненості, сміття тут!"
Я починаю прибирати, щоб привести в порядок будинок, я зробив домашню роботу.
Пізніше я знайшов паперовий квиток кольорові драбинки,
Пам'ять, і посмішка повернеться.
Я пам'ятаю, я зазначив, адреси, електронні листи моїх подруг під час моїх подорожей .15 років тому вже.
Я був щасливий, я прошу мене "то, що стали вони тепер?"
Я була на кухні, я беру каву, я побачив імена, пам'ять повернеться.
Це було приємно, я бачив картини unwinded, блиснув.
December 2016
50% GOOD (2 votes) 